Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Черкаська область) у родині кріпаків Григорія і Катерини Шевченків.
Батько Тарасів був хліборобом, стельмахував та чумакував, до того ж умів читати й писати. Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до с. Кирилівка. Пізніше Т. Шевченко дуже часто називав своєю батьківщиною саме Кирилівку, говорив, що тут він і народився (про себе, малого, і про батьківську хату в Кирилівці Шевченко згадував у повісті «Княгиня»).
У1822 р. батько віддав сина в науку до дяка, а наступного року померла мати Тараса.
Батько одружився вдруге з жінкою, яка мала трьох своїх дітей. З того часу в родині точилися постійні сварки між батьком і мачухою, між дітьми. Після смерті батька мачуха вижила пасинка з батьківської оселі, і Тарас жив у кирилівського дяка-п'яниці Богорського.
У1829 р. Тарас став служником-козачком пана Енгельгардта, згодом переїхав з ним до Петербурґа.
У 1832 р. пан віддав Шевченка до живописних справ цехового майстра Ширяєва. Одного разу, перемальовуючи статуї в Літньому саду, Шевченко зустрів земляка — художника І. Сошенка, який познайомив його з видатними діячами російської й української культур (К. Брюлловим, В. Григоровичем, О. Венеціановим, В. Жуковським, Є. Гребінкою).
У 1837 р. Тарас Шевченко написав поему «Причинна», а 22 квітня 1838 р. спільними зусиллями згаданих митців талановитий юнак був викуплений з кріпацтва. Цього ж року він став вільним слухачем Академії мистецтв, а згодом одним з найулюбленіших учнів видатного російського художника Брюллова.
У 1840 р. Тарас Шевченко надрукував поетичну збірку «Кобзар». А восени був удостоєний срібної медалі другого ступеня Академії за картину «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці». Наступного року вийшла окремою книжкою поема «Гайдамаки».
У 1843-1845 рр. поет відвідав Україну. За кілька місяців він устиг побувати в багатьох місцях Київщини, Чернігівщини та Катеринославщини (тепер Дніпропетровська область). Під час мандрів поет гостював у ліберально настроєних панів, але найбільше його вразили картини злиденного життя селян. У рідному селі побачився з братами й сестрами, застав ще живого діда, намалював його, а також свою хату. Наприкінці лютого 1843 р. пише історико-побутову драму «Назар Стодоля»; наступного року готує друге видання «Кобзаря».
У1845 р. поет повернувся до Петербурга, завершив навчання в Академії, видав на власні кошти «Живописну Україну».
Написав п'ять поем: «Кавказ», «Єретик», «Великий льох», «Наймичка», «І мертвим, і живим...»та всесвітньо відомий «Заповіт», Поезії 1843-1845 рр. переписує в альбом, якому дає назву «Три літа».
У 1846 р. Тарас Шевченко вирушив до України з метою там оселитися, знайшов роботу в Київській археографічній комісії та почав змальовувати й описувати історичні пам'ятки по всій Україні. Цього ж року в Києві поет познайомився з М. Костомаровим, який загітував Шевченка вступити до таємної політичної організації — Кирило-Мефодіївського братства, що поширювало ідеї слов'янського єднання, маючи за мету утворення федерації вільних слов'янських народів.
5 квітня 1847 р. Шевченка було заарештовано і відправлено до Петербурґа. Тут, у казематі, захований від усього світу, в брутальних допитах і нестерпному очікуванні вироку провів Тарас Григорович квітень і травень. Проте Шевченка звинувачували, головним чином, не в участі в Кирило-Мефодіївському братстві, а в написанні революційних творів, зокрема поеми «Сон»(1844).
Після закінчення слідства поет засланий до Оренбурзького окремого корпусу рядовим солдатом на 10 років без права писати та малювати. Проте в Орській фортеці Шевченко створює 21 твір («Мала книжечка»).
У 1848 р. поета взяли художником у наукову експедицію під керівництвом О. Бутакова для вивчення й опису Аральського моря.
У1850 р. Шевченка переведено до Новопетровського укріплення (півострів Мангишлак), де він перебував майже сім років. Тут, за розрахунком, поет повинен мав загинути якщо не від хвороб, то від нудьги та безнадії. При найменшій підозрі наглядач грубо обшукував поета. На муштру Шевченко мусив ходити навіть хворим, а хворів він безперервно два роки — цингою та золотухою.
На початку 1857 р. друзі поета отримали царський дозвіл на його звільнення, але офіційного дозволу Шевченку довелось чекати аж до серпня. Повернення поета до Петербурґа вітали всі прогресивні сили країни. Оповитий ореолом борця-мученика, він викликав велике захоплення, особливо у молоді.
У 1859 р. Шевченко отримав дозвіл повернутися в Україну. Але за революційну агітацію серед селян його знову заарештували і звеліли виїхати до Петербурґа.
4 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв надала Шевченкові звання академіка-гравера. Цього ж року виходить нове видання «Кобзаря». Шевченко багато працює: пише вірші (32), створює нові гравюри, стежить за поширенням свого «Букваря», планує видання кількох підручників.
10 березня 1861 р. Тарас Григорович Шевченко помер.
На похорон Шевченка зібралося багато людей. Біль, невимовна туга огорнули друзів та шанувальників поета. Надгробні промови виголошувалися українською, російською та польською мовами. Труну з тілом Великого Кобзаря несли студенти з церкви аж на Смоленське кладовище.
У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезене в Україну й поховане на Чернечій горі біля Канева (понад Дніпром домовину донесли до пристані, а далі пароплавом — до Канева, возом — до Чернечої гори).
Основні твори: поеми «Гайдамаки», «Єретик», «Кавказ», «Великий льох», «Сон»(«У всякого своя доля...»), «Катерина», «Наймичка», «Неофіти», «Марія», послання «І мертвим, і живим...», п'єса «Назар Стодоля»повість «Художник», збірка поезій «Кобзар», «Щоденник».