МИКОЛА КУЛІШ
МИНА МАЗАЙЛО
КОМЕДІЯ
ПЕРША ДІЯ
1
Нарешті У л
я прийшла. Р и н а до неї, од люстра:
- Ой, Улю,
ой, тільки Улю, і тобі не сором! Я жду тебе, жду, жду! Нерви як не луснуть,
серце знемоглося. Ти не можеш з'явить собі, що в нас у кватирі робиться! Це ти
купила нові рукавички? За скільки?.. Що тільки, Улю, робиться! Братик мій Мокій
уже збожеволів од своєї укрмови, ти розумієш?
У л я тільки
на двері - і собі до люстра.
Виглянулась.
Примружила очі:
- За три
сорок!
Р и н а до
люстра. Зробила трагічні очі:
- І, мабуть,
уб'є папу. За три сорок? Дешево... Або папа його, бо вже третя лампочка
перегоріла - так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші
пише!
У л я
повернулася од люстра:
- Що ти
кажеш?
Р и н а до
люстра, перехрестилась:
- От на! А
папа не те що од Мокія укрмови слухати не хоче, а навпаки - наше малоросійське
прізвище змінити хоче і вже напитує собі вчительку, щоб могла навчити його
правильно говорити по-руському, наприклад, не "сапоги", а
"спаг'і"...
У л я навіть
од люстра відійшла:
-Так?
Р и н а
- А Мокій не
тільки не зна про це, а навпаки - мріє, ти розумієш, мріє до нашого прізвища
Мазайло додати ще Квач.
У л я аж
сіла:
- Та що ти
кажеш?
- А папа ще
зранку пішов до загсу на вивідки, чи можна змінити прізвище і чи має він право
заставити Мокія, ти розумієш? Мокій про це нічого не зна, розумієш? Мама пише
секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ, щоб Т ь о т я Мотя
негайно (гукнула в двері. "Мамо, на хвилинку!.." До Улі) якнайскоріше
приїхала, ти розумієш? Розумієш тепер, що в нас у кватирі робиться!
2
Увійшла М а
т и. Р и н а до неї:
- Ти
написала листа?
М а т и
- Уже й
одіслала.
Р и н а
- Жаль! Я
оце подумала; ніхто й не подума, що одного листа мало. Треба телеграму!
(Нервово заломила руки, подивилась у люстро, як вийшло). Треба негайно
телеграму вдарити! Те-ле-гра-му!
М а т и теж
заломила руки. В люстро:
- Навіщо
телеграму, коли я вже витратила десять копійок, послала листа?
Р и н а
- Ой мамо,
яка ти їй-богу!.. Та поки там Т ь о т я одержить листа, ти знаєш, що у нас тут
статися може? Знаєш?.. (Виразно). Все! А ти кажеш - навіщо... Зараз піди й
напиши!
М а т и
пішла.
У л я
- Слухай,
Ринко! Невже і прізвище в загсі міняють?
- А ти
думала де? Тільки в загсі! Прізвище, ім'я, по батькові, все життя тепер можна
змінити тільки в загсі, розумієш? Ой Улю, ой Улюнюі Коли ти мене любиш, зроби
так, щоб Мокій закохався у тебе. Може, він кине свої українські фантазії, може,
хоч прізвище дасть поміняти...
- Ха-ха!
Хіба це поможе?
- Поможе.
Закохуються ж так, що на розтрату йдуть, про партію забувають, і не абихто...
Улюню! Золотко!
- Ти
серйозно?
- Серйозно.
- Не зможу я
цього зробити.
- Чого?
- Ну, просто
не зможу. Хіба я така?
- Зможеш! У
тебе чарівні очі, чудесні губи, прекрасний бюст. Ти його одним махом закохаєш.
- Це тобі
так здається.
- От на! Він
мені навіть якось сам казав, що в тебе напрочуд гарні очі.
- Серйозно?
- Серйозно!
Тим гарні, казав, що іноді нагадують два вечірні озерця в степу.
У л я в люстро:
- Що ти
кажеш?
- От на!
У л я
роздумливо, мрійно:
- Два
вечірні озерця.
Р и н а
підкреслено:
- Не забувай
- у степу.
У л я
роздумливо, критично:
- Два
вечірні озерця, с. Хоч це й поетично, проте... Знаєш, яку партію знайшла собі
Оля Семихаткова?
- Ну?
- Комуніста.
Молодий ще, ще двадцяти трьох нема, але стаж надзвичайний! Щоліта відпочиватиме
в Криму.
А там не два
озерця - море. Два моря! Чорне й Каспійське. Крім того, він сам з металістів,
мускулатура в нього... Ола каже, як обійме - щось надзвичайне: немов, каже,
гарячий удав... А кругом немов тропічний ліс. Температура - сорок.
Р и н а
- Отож почни
з Мокія, Улько, - практику М а т имеш, як треба закохувати. Думаєш, Оля
Семихаткова ото так зразу й взяла комуніста? Практику мала - з комсомольцями
тощо. А наш Мокій теж у комсомолі скоро буде, розумієш?
У л я
зацікавлено:
- Серйозно?
- Вже на
збори ходить.
З
Увійшла М а
т и.
Р и н а
- Написала?
М а т и
-
"Курськ, Корєнний ринок, 36, Мотроні Розторгуєвій. Негайно, негайно
приїзди. Подробиці листом. Сестра Лина". Я вмисне написала двічі
"негайно", щоб вона, як тільки одержить телеграму, так щоб і їхала...
Р и н а
- А
подробиці листом навіщо?
М а т и
- Як навіщо?
Щоб з них наперед довідалась, що ж таке у нас робиться...
Р и н а
- Ну, то
вона й ждатиме листа.
М а т и з
досади прикусила язика. Тоді:
- То я
хотіла, щоб не пропали ті десять копійок, що на листа витратила.
Р и н а
- Дай я
покажу, як писати! (Вголос). "Курськ, Корєнний" - це так, ринок можна
викинути, знають і так. (Подумала). "Мрія воскресла. папа міняє..."
М а т и
- Не папа, а
Мина. Телеграма од мене.
Р и н а
- Не
заважай! Мені ніколи!.. "Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій
збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно". (До матері).
Розумієш тепер, як треба писати? На, перепиши й одішли! (М а т и вийшла, Р и н
а до Улі). Тепер ти розумієш? Жах! Ой, Улюню! Молю тебе, благаю - закохай!
У л я
схвильовано:
- Ну як я
почну, чудійко ти? Сама знаєш, який він серйозний, ще й український. Ну як до
його підступитися? З якого боку?
- З якого?
- Так.
- З
українського.
- Не
розумію. Як це?
- А так, що
тільки з українського.
У л я
подумала:
- Ти, я
бачу, Рино, дурна. Та в нього ж іншого боку нема, а ти кажеш: тільки з
українського. Він же з усах боків український.
Р и н а
подумала. Раптом:
- Ха-ха! Ти
дурна!
- Серйозно?
- Серйозно
дурна! А я що тобі кажу? Тільки з українського. Це й означає, що в нього
другого боку нема, що він кругом український.
У л я
розсердилася:
- Як так, то
й розуміти не хочу! Взагалі! Бо все це дурниці взагалі.
Р и н а
побачила - лихо:
- Улю!
Золотко! Ти не дурна!
У л я до
люстра:
- Не хочу!
Не можу! Не знаю, як...
- Я покажу,
як. Ось я зараз покличу його і покажу, як почати.
- Ні, ні!
- Побачиш,
що зможеш. Ось зараз покличу. Він зразу розсердиться, нахнюпиться, це правда.
Та я знаю, як до нього підійти, з якої сторони він одмикається. Дурненька, не
бійся! Я тобі дам потайний ключик, я покажу стежечку до його сердечка.
- Ні, ні! Я
не розумію! не розумію!
Тоді Р и н а
натхненно, з викликом:
- Не віриш?
А хочеш, Улько, і він тебе поведе сьогодні в кіно?
Як усяка
Уля, У л я - кіноманка:
- Ти
серйозно?
Р и н а не
така, щоб назад.
Перехрестилась,
немов збираючись у воду пірнути:
- От на!
Тільки ти, Улю, не зірвись. Що не казатиму я, то немов з твого бажання,
розумієш? Можеш навіть мовчати, тільки підтакни коли, кивни головою, усміхнися.
А далі - сама побачиш... (Постукала в двері до брата). Моко, вийди на хвилинку!
Чуєш, Моко?
У л я ледь
чутно, самими рухами:
- Рино, не
треба! Золотко, не треба! (Побачила, що та не слуха, підбігла до люстра.
Очевидно, хотіла зробити очі озерцями. Не вийшло. Вхопилась за серце).
4
Увійшла м а
т и. До Рини голосно й авторитетно:
- Т ь о т я
не одержить такої телеграми!
Р и н а
- Цс-с...
Чого?
М а т и
тихше:
- А того, що
в ній тринадцять слів, ти розумієш? Треба скоротити.
5
|