У центрі п'єси лежить сімейний конфлікт - зіткнення молодої Катерини Кабановой зі свекрухою, шанованою в місті купчихою Марфою Гнатівною Кабановой. Але ця сімейна драма, що закінчилася самогубством Катерини, відбила стан суспільства в передреформну епоху. М.И. Кабанова і купець Савел Прокофьевич Дикою втілюють патріархальний устрій. Але на відміну від примітивного самодура Дикого Кабанова - послідовний ревнитель патріархальних засад, з їх непорушними правилами і традиціями. Вона неухильно тверда у відстоюванні старих принципів. Їй здається, що світ рушиться через те, що молодь забула звичаї і намагається усе робити по-своєму. У цьому вона бачить пряму загрозу усього колишнього життя. Втілення живих народних традицій в п'єсі являється Катерина. Навіть мова її порою будується на образах народної ліричної пісні. Катерина сама сприймає свою любов до племінника Дикого - Борису, і зраду чоловікові як порушення морального закону. Але світ в особі Кабана карає її за те, що вона всенародно кається в цьому. Біда Катерини - в її самотності, ні в кому вона не може знайти душевної опори. Її відштовхує чоловік, залишає коханий, покидаючи по волю дядька місто. Навіть сестра чоловіка - Варвара, не може підтримати Катерину, їй чужі моральні принципи зовиці. Робити можна усе, вважає Варвара, аби це зберігалося в таємниці, тобто треба жити відповідно до загальноприйнятої моралі. Таким чином, саме Катерина стає у Островського втіленням національних начал, вираженням кращих сторін народного світу. Загибель же її символізує близький кінець цього світу під натиском історичного руху. Островський створив першу російську національну трагедію на побутовому, а не на історичному матеріалі і трагічна в п'єсі не лише доля Катерини Кабановой, загроза загибелі нависла над усім життєвим устроєм
